Корюківка: трагедія 1943 року.

В сумний літопис нацистського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 мешканцями убитими карателями-колабораціоністами, чеська Лідіце зі 320 жертвами, французький Орадур, де есесівці знищили 642 особи.

9749031Однак страшна документальна правда свідчить – найбільша одномоментна каральна акція нацистів проти мирного населення відбулася 1-2 березня 1943 року в Корюківці на Чернігівщині. Тоді близько 7000 жителів були розстріляні або спалені заживо в цьому поліському містечку! 

Корюківка — селище міського типу з 1923 р., розташоване за 100 км від обласного центру — м. Чернігова — у північній частині області на березі річки Бреч (притока річки Снов). Корюківський район межує з Семенівським, Новгород-Сіверським, Сосницьким, Менським, Щорським районами Чернігівщини та Брянською областю Російської Федерації. Місто знаходиться на перетині автошляхів обласного і місцевого значення, по яких здійснюється транспортний зв’язок з обласним центром та сусідніми райцентрами: Щорсом, Меною, Семенівкою і населеними пунктами району.

Чернігівщина - край мучеників і партизан 

Чернігівщина в 1941—1943 рр. була краєм активної діяльності радянських партизанів. Під час німецької окупації Корюківка стала центром радянського партизанського руху на Чернігівщині. Саме тут зародився організований партизанський рух, який з вересня 1941 року очолив Олексій Федоров, майбутній командир 5-тисячного партизанського з'єднання, тут постійно діяло партійне та комсомольське підпілля.

Німці ретельно готувалися до боротьби з партизанами, вводячи, зокрема, механізм кругової відповідальності мирного населення за акції партизанів. Так, 15 листопада 1942 року бургомістр Чернігова попередив: «... Відповідальність за спокій і порядок у містах і селах покладається на все населення ... Кожен громадянин зобов'язаний брати активну участь в боротьбі з більшовизмом і партизанами. Той, хто ухиляється від цього, буде розглядатися як прихильник більшовизму і буде найсуворішим чином покараний». Смертна кара передбачалася і за не інформування про партизанів і їх помічників.

fedorovУ лютому 1943 р. партизани генерал-майора А.Федорова повернулися з російської Брянщини і розташувалися у корюківських лісах на Кам’янському хуторі. Партизани хутко розпочали збір продовольства по селах і зробили декілька вилазок проти окупантів. Німці, понісши втрати, як і застерігали, за це спалили села Гуту Студенецьку, Тихоновичі та частину Перелюбу і заарештували кількох членів сімей партизанів у самій Корюківці (одним із заходів окупаційної влади проти партизан було взяття під арешт членів їх сімей). Серед узятих в заложники були сини і дружина колишнього голови колгоспу Феодосія Ступака – командира взводу в партизанському з'єднанні Олексія Федорова. Ступак умовив Миколу Попудренко, який на час відсутності Федорова виконував обов’язки командира, провести напад на містечко і відбити заручників.

Свободу заручникам

У ніч на 27 лютого 1943 року партизани розгромили гарнізон Корюківки. Він, в основному, складався з угорських солдатів, що відрізнялися лютим ставленням до населення окупованих територій (угорці, до речі кажучи, дали найбільшу групу добровольців в «національні» дивізії СС, а їх 320-тисячна 1-я армія чинила запеклий опір на Західній Україні в 1944-му). Окупанти були знищені, вціліла лише група, яка засіла в цегляному будинку лікарні. 

34120721У 1941 - 1943 рр. тільки в Чернігові і навколишніх селах угорські війська взяли участь у винищуванні 59 749 цивільних громадян. Значна частина військових злочинів угорських військ на території Радянського Союзу зафіксована Надзвичайною державною комісією зі встановлення і розслідування злочинів нацистських загарбників та їхніх спільників. 

Серед них і таке: 5 cічня 1943 р. мешканка міста Острогожська М.Кайданнікова бачила, як угорські солдати загнали групу радянських військовополонених у підвал магазину на вул. Медведовського. Незабаром звідти почулися крики. Очам Кайданнікової, яка заглянула у вікно, постала жахлива сцена: «Там яскраво горіло вогнище. Два мадяра тримали за плечі і ноги полоненого і повільно підсмажували його живіт і ноги на вогні. Вони то піднімали його над вогнем, то опускали нижче, а коли він затих, мадяри кинули його тіло обличчям вниз на вогнище. Раптом полонений знову засмикався. Тоді один з мадярів з розмаху всадив йому в спину багнет». 

Втім, вступ у війну не приніс нічого доброго самому угорському народу. Близько 350 тис. його представників загинуло на фронтах, 517 тис. виявилося в полоні, 80 тис. склали втрати мирного угорського населення. Понад 400 тис. угорських євреїв і циган зазнали депортації і, в основному, знищення. У руїнах лежали Будапешт та інші міста. 

"Взято в полон чотирьох мадярів і одного німця – колишнього залізничного майстра з Дрездена, – 2 березня звітував радіограмою до Москви Микола Попудренко.
Захоплено документи управи комендатури. ­Визволено 97 в'язнів, приречених на смерть.
Цього ж дня друга група Лисенка знищила кущовий гарнізон жандармерії. Убито 18 жандармів, взято два ручні кулемети, 12 г­винтівок. Роздано сім'ям 220 тонн зерна, взято 100 свиней з відправного пункту. Розігнано поліцейські стани".

В операції загинули троє партизанів, серед них і Ступак.

Намагаючись першим відкрити двері катівні, Ф. Ступак напоровся на ворожу кулю й загинув. Обох його синів 12 та 13 років вдалося врятувати; згодом їх відправили літаком до Москви. Дружину Ф. Ступака нацисти розстріляли напередодні.

З полону звільнили 97 смертників, запропонувавши місцевим жителям іти з ними в ліси. Одночасно справили диверсії на залізничній станції, підірвали майстерні, склад пального, ешелон і міст, захопили кулемети, 119 гвинтівок, 5 полонених. 

Злочин проти людяності

48652842У відповідь на дії радянських партизанів начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Байєр Бруно Франц віддав наказ про знищення Корюківки. Вранці 1 березня 1943 р. до меж містечка прибув нацистський каральний загін угорської військової жандармерії.  

За даними Інституту Національної пам’яті, виконавцем цього злочинного наказу стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін у складі військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників шуцманшафту (нім. Schutzmann – допоміжна поліція) та солдатів спеціальних каральних формувань із числа громадян-мешканців території Радянського Союзу.

Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a). Населений пункт оточили, а всіх мешканців почали зганяти у великі будинки.  Під приводом перевірки документів населення зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл та інші громадські будівлі, на церковне подвір'я. Партіями по 50-100 чоловік жертви розстрілювали, незважаючи на стать і вік, загинуло і два місцевих священика. 2 березня забиті трупами будинки (в одному тільки ресторані - понад 500 тіл) почали спалювати, продовжуючи і вбивства жителів.

«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Ворог поцілив мені в око, ... і я більше нічого не пам'ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати», згадував Євген Римар. 

paliat 1Карателі прочісували село, ловили людей і живими кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, сховавшись в стозі сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір'ї церкви, в гаю, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка виявилася майже повністю спаленою, майже на кожному попелищі лежали мертві тіла. Як пишуть очевидці, над селом стояло виття уцілілих собак, рев обгорілих корів.

Уцілілі корюківці ховалися, або тікали до лісу, частина з них через кілька днів повернулася, в основному – літні люди. Але 9 березня карателі ще раз «навідалися», спалюючи будинки. Старих вигнали з їх хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Групу людей заштовхали в піч для обсмажування цегли на заводі і підпалили...

Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів нацистських загарбників в Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 чоловік, причому 5612 тіл залишилися не упізнаними. Як встановили судмедексперти, смерть була заподіяна «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю після роздроблення кісток черепа і хребетного стовпа в шийній області, ... спалюванням живих людей – чоловіків, жінок і дітей. З 1300 будівель уціліло 10».

Підрозділи Червоної армії вступили в Корюківку за два тижні, 19 березня, однак зустрічати визволителів вже було нікому.

paliat 2Аналізуючи через роки цю страшну подію, дивним здається те, що під час нищення містечка нацистським загоном чисельністю приблизно 300-500 осіб, за 15 км від нього знаходилося партизанське з’єднання Олексія Федорова, яке ніяк не відреагувало на дії карателів. Відповідно до офіційних даних, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У, Героя Радянського Союзу О. Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тисячі бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки, в сусідніх селах. "Не було команди. Ми тільки спостерігали", – хвалився по війні один із партизанів.

Партизанське командування так і не віддало наказ захистити або ж принаймні евакуювати населення, оскільки воно своїми бездіянням (цьому вже є й документальні підтвердження) реалізовувало цілі, поставлені вищим кремлівським командуванням…

Чернігівські історики С. Павленко й С. Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не зробили цього.

Дивина: численні накази вищого військового керівництва орієнтували партизан на вчинення диверсій і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалось би на необхідність захищати мирне населення. Можна лише здогадуватися, що, провокуючи гітлерівців на масові розправи, партизани насправді виконували директиву Москви: "Піднімати український народ на боротьбу проти окупантів".

Гітлер, зі свого боку, вважав, що партизанська війна дає змогу виявляти "небажані елементи", які слід знищити. Відповідно до планів рейхсфюрера СС Гіммлера, кількість слов'янського населення мала зменшитися до 30 мільйонів.

spalena xata 0Самого О. Федорова тими трагічними днями під Корюківкою не було; він прилетить із Москви вночі проти 5 березня. У мемуарах командира знаходимо згадку про тогочасні події: "Розповіли товариші й про найвизначніші бойові операції, проведені за нашої відсутності. Найцікавішим і найвдалішим був наліт на корюківський гарнізон. Не забули наші партизани цього містечка".

Отакої! І жодного слова про трагедію з 7-ма тисячами смертей, ніби її й не було.

"Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася партизанами, бо було вигідно, щоби відбувалось якнайбільше звірств з боку німців, - каже представник Українського інституту національної пам'яті в Чернігівській області історик Сергій Бутко. – Усі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 чоловік, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа.

Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. Населенню потрібно було довести, що Голодомор 1932-1933 років, розстріли 1930-х – це так собі, а німецький режим набагато жахливіший. Він справді був страшний, але абсолютно рівнозначний більшовицькому режиму".

Після подій у Корюківці партизанське з'єднання О. Федорова за наказом НКВС, якому підпорядковувалося, вирушило на Волинь, де відтак федорівці здійснили низку диверсій, зокрема й у населених пунктах. Через провал дальших бойових операцій проти відділів УПА партизан згодом приєднали до регулярної армії, що наступала.

96329681"У тилу німецьких військ знищувати і спалювати дотла всі населені пункти... Використовувати для цього авіацію, артилерію, мінометний вогонь, команди розвідників, лижників, партизанські диверсійні групи", – йшлося в таємному наказі Ставки Верховного Головнокомандування.

Саме тому київський підпільник-енкаведист І. Кудря знищив переповнений пасажирами трамвай, а відома всім зі шкільної парти комсомолка Зоя Космодем'янська палила селянські хати в Підмосков'ї. Чимало мирного люду знищили німецькі окупанти, відповідаючи на терористичні акти легендарного агента НКВС у Західній Україні М. Кузнєцова.

Нині про Корюківську трагедію нагадує Парк пам'яті, де встановлено кам'яні знаки з назвами сіл району, стертими нацистами з лиця землі.

У 1941-1943 роках нацисти тільки в Чернігівській області спалили заживо, повісили, розстріляли, закатували близько 127 тисяч мирних жителів (порівняймо: упродовж Другої світової війни Військо Польське втратило 123 тисячі бійців).

e23dc12 xatНа відміну від Корюківки, Меморіальний архітектурно-скульптурний комплекс у Хатині, збудований 1969 року, займає близько 50 гектарів. Тут розташовано символічне "кладовище сіл". На ньому 185 могил: саме стільки знищених нацистами білоруських сіл не змогли відродитися після війни. 186-те – сама Хатинь. На гілках "дерева життя" за абеткою розміщено назви ще 433 сіл, що постали заново.

Чому центром ушанування мирних жертв війни стала Хатинь, а не Корюківка? Тому що радянська влада намагалася не звеличувати події, котрі мали тіньові сторони, адже допитливі краєзнавці могли довідатися про зворотній бік медалі.

"Типовою причиною каральних акцій з боку німців були спецоперації партизанів. Інколи їх можна виправдати, однак часто такі дії вчиняли з провокаційною метою, щоб показати відразливе обличчя окупантів", – уточнює доктор історичних наук, професор Олександр Лисенко.

Цікаво, що в іноземних джерелах інформація про Хатинь подається із застереженням: не плутати з Катинню Смоленської області в Росії. Звісно, це уточнення не кожен має на думці, тому Хатинь з Катинню приречені на взаємне нівелювання. Не виключено, радянські ідеологи підняли на щит Хатинь, щоби бодай якось замаскувати свій, набагато страшніший, злочин під селом на Смоленщині зі співзвучною назвою.

Навесні 1940 року в СРСР стратили близько 22 тисяч польських військовополонених, частину з яких було вбито якраз у катинських лісах. Лише М. Горбачов офіційно визнав відповідальність радянської влади за злочин під Катинню. 2010 року Держдума Росії ухвалила заяву, в якій Катинський розстріл названо злочином сталінського режиму.

За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, за час німецької окупації України було знищено понад 670 населених пунктів на території 16 сучасних областей України та Автономної республіки Крим. Жертвами такого роду каральних операцій стали щонайменше 50 828 вбитих.

Загальні демографічні втрати України – включно з убитими військовими і мирним населенням, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, – становлять близько 14,5 млн. чоловік. Це втрати найбільші й не порівняні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні. Але чомусь найбільш постраждалими вважають інших.

І все це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу.

Бо масштаб сталінських репресій у передвоєнні роки та в перші місяці війни в Галичині й на Волині, у період відступу, – був не менш вражаючим.

Найяскравіші приклади виконання злочинної тактики "випаленої землі" – знищення центру Києва восени 1941 року та підрив Дніпрогесу, вигорілі ниви й села.

А ще – життя й покалічені "визволителями" долі людей у повоєнне десятиліття.

eae4b60 korukivkaЗнищення Корюківки разом із мирним населення нацистською окупаційною владою однозначно є військовим злочином (вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях) та злочином проти людяності (політика переслідування, репресій та знищення ворогів нацизму, ув’язнення людей без судового процесу, переслідування їх, принижування, перетворення на рабів, тортури і вбивства). Ця оцінка повністю відповідає висновкам міжнародного судового процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини у Нюрнбергзі, який проходив з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р.

Корюківська трагедія 1-2 березня 1943 р. за своїми масштабами є найбільшою кривавою каральною акцією нацистів зі знищення мирного населення разом із населеним пунктом у Другій світовій війні в Європі. Тим більше, що злочин відбувся не під час бойових дій протиборчих сторін. До такого висновку підводить порівняння з всесвітньо відомими трагедіями світової війни в Європі:

Українська Корюківка — 1-2 березня 1943 р. вбито і спалено 6700 людей різного віку — від немовлят до немічних старих.

Білоруська Хатинь — 22 березня 1943 р. у селі знищено 149 людей.

Чеська Лідице — 11 червня 1943 р. вбито у селищі і замордовано у концтаборі 320 людей.

Французький Орадур — 10 червня 1944 р. знищено у селищі 642 людини.


Джерела:

«Секретні матеріали». - 2011. - № 4 - С. 12-13 - Дмитро Вєдєнєєв доктор історичних наук, 
професор м. Київ

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації

Історична правда

Корюківська трагедія, про яку довго не знали - Андрій Навродський, портал Чернігова

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 111 гостей та користувачі відсутні
Перегляди статей
2158307