Посвячення в характерники 

КозакиТермін навчання козака встановлювався індивідуально, все залежало від здібностей учня. Коли вчитель-характерник бачив, що учень вже готовий, відбувалося посвячення його в характерники. Зазвичай робили так:

Рубали просіку в густому лісі. Повалених дерев з неї не прибирали, зрубували тільки сучки. У кінці цієї просіки вибирали два дерева на відстані двох метрів, котрі нахиляли одне до одного, роблячи щось на манер ножиць або хреста, а потім, розіп’явши з середини, зв’язували верхівки дерев. Виходило щось на манер цифри вісім, але зі зрізаним низом. На перехресті тієї вісімки темної ночі запалювали білий яскравий вогонь. Через рівні інтервали часу кричав пугач. Козака переводили у стан сновидіння, в якому він і повинен був пройти просікою на той вогонь. Коли козак збивався з дороги, пугач замовкав. Так вказувався шлях. Завдання було одне — пройти у ті "ворота", за якими приходило істинне розуміння довколишнього буття у стані вже "пробудженого сновидіння". Полуда спадала з очей, і характерник вже бачив і розумів істинний стан речей у довколишньому світі.

За рахунок чого це відбувалося? Справа у тому, що, переходячи у змінений стан свідомості, козак мав змогу споглядати інший світ, у якому мав поширене його сприйняття. Треба було ту одержану можливість вивести в цю "денну" проекцію світу. Саме цього і прагнули, проводячи людину через подібний ритуал.

Козак шукав дорогу з іншої площини світу — з світу "сновидіння" у повсякденний світ, поєднуючи у собі два світи на час виходу на білий сліпучий вогонь. Неперевершеної мужності та неабиякої сили характеру вимагала така вправа.

Цей обряд-посвячення вельми цікавий і є витоком дуже давніх технік увімкнення у людині поширеного сприйняття світу шляхом пробудження її другої, нагвальної сторони. Саме таким цілям прислуговували знамениті кам’яні лабіринти у стародавній Греції, звідки людина повинна була знайти вихід, довгими часами блукаючи без води та їжі. Часто у ті лабіринти пускали хижих звірів. Завдання було одне: поставити людину в таку критичну ситуацію, у якій не "спрацьовували" ті її можливості, які вона мала у звичайному житті. Великі труднощі і постійна загроза смерті робили кінець-кінцем свою справу, умикаючи в людині вищі здібності опанування довколишнім.

Цій самій меті прислуговували і безкінечні мандри по святих місцях, коли людина відчувала на собі всі негаразди та загрози на шляху серед чужих народів і племен, часто не маючи кусня хліба і даху над головою. Ті поневіряння закінчувалися у святому місці набуттям ного стану просвітління у розумінні довколишнього.

Мабуть, тому самому прислуговує і звичайне життя пересічної людини, коли вона, будучи полишеною розуміння дійсного стану речей у реальному житті, змушена або деградувати і загинути, або йти шляхом підвищення своєї свідомості, розвиваючи кінець-кінцем у собі вищі здібності. Що і стає запорукою виходу людини з того стану, у який вона потрапляє по своєму народженні.

Коли ж лісу не було, а був навкруги голий степ, опівночі запалювалося велике багаття, біля якого широким півколом сиділи старші характерники. Молодий характерник ставав між цим півколом і вогнем. Починали співати довго і протяжно, умикаючи тим співом відповідний стан у юнака і приборкуючи полум’я.

Нарешті полум’я перед посвячуваним зникало і відкривався широкий тунельний прохід, складений з великих тесаних брил. У той прохід молодий характерник і ступав. То був внутрішній простір, про який ми вже говорили раніше, де цілком відтворювався ландшафт України. З білими хатами під горою, вербами та містком через річку, зеленою соковитою травою (подібні штучні середовища, створені наміром людей, описані у тольтекській традиції та у деяких інших стародавніх магічних традиціях, куди їх представники пішли ще за життя). Відвідини цього місця у характерників були обов’язковими для всякого посвячуваного. Ключовим знаком входження у таке місце були два волячі роги, що встановлювались за багаттям. Лівий (місячний) ріг і відкривав шлях до того простору. Шлях через правий — золотий сонячний ріг — для молодих козаків був закритий.

Кам’яний тунель, що йшов через лівий ріг, приводив молодого козака до української хати, куди його запрошувала уквітчана, гарно вбрана молода дівчина, зустрічаючи хлібом-сіллю. В хаті був стіл, що тягнувся в далечінь. По обидва боки його сиділи два сивих діди, що уособлювали собою Сонце і Місяць. "Чого прийшов?“ — таке карколомне запитання чекало козака, який ступав через поріг хати, і від тої відповіді залежала подальша його доля. При вдалій схвальній відповіді, у котрій проглядала чистота помислів душі, козак отримував шестипелюсткову квітку на долоню правої руки. То була перепустка до легендарного козацького мосту, що дугою охоплював два береги туманної річки. На цьому мосту, на самій його середині, била в козака з неба блискавка. Її сліпуча біла енергія і вмикала в ньому ті вищі здібності, які вже були притаманні його внутрішньому єству.

Далі для молодих козаків ходу не було, треба було вертатися назад.

Нарешті полум’я перед посвячуваним зникало і відкривався широкий тунельний прохід, складений з великих тесаних брил. У той прохід молодий характерник і ступав. То був внутрішній простір, про який ми вже говорили раніше, де цілком відтворювався ландшафт України. З білими хатами під горою, вербами та містком через річку, зеленою соковитою травою (подібні штучні середовища, створені наміром людей, описані у тольтекській традиції та у деяких інших стародавніх магічних традиціях, куди їх представники пішли ще за життя). Відвідини цього місця у характерників були обов’язковими для всякого посвячуваного. Ключовим знаком входження у таке місце були два волячі роги, що встановлювались за багаттям. Лівий (місячний) ріг і відкривав шлях до того простору. Шлях через правий — золотий сонячний ріг — для молодих козаків був закритий.

Ці вправи були повернуті в бік розвитку надзвичайної спритності, такої, наприклад, щоб впіймати рибину у бурхливому потоці руками, станцювати в повітрі, ледь торкаючись землі. Хто опановував це все, брався на учнівство до одного з старих характерників, який навчав козака сам на сам, прилучаючи до цього все своє набуте Знання.

© Василь Чумаченко

Шлях у невимовне

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 118 гостей та користувачі відсутні
Перегляди статей
2158291