Про тополю 

Жили на Росі чи Славуті славні поляни Житий і Добрина. І народилося в них дві доньки – чарівні, як богині. одна з'явилася на світ у Полі під час весняних робіт, тож нарекли волхви її Поляною, або Полею. А друга народилася тоді, коли Добрина пішла прати до води у долину. Тож дівчину так і назвали – Додолою. 

Поля була старша і така гарна, що навіть старі волхви не могли відвести од неї погляду. 

topolyaЇї пілко полюбив юнак з Роденя – прудконогий Стриба. Переможець молодецьких змагів, Стриба багато подвигів учинив на честь красуні й дістав право взяти її собі у жони. 

Та чарівну Поляну вздрів з небес сам Перун. І розтопилося серце громовержця. Уперше в своєму вічному житті закохався грізний Бог блискавки й грому. 

- Бути Поляні богинею! – вигукнув громовержець так, що слова його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню землю дощами, а ще, дивись, вогненими стрілами відганятиме ворогів.

Вбрали Поляну в найкращий одяг, заплели косу до п'ят. Подруги подарували їй розкішний вінок, у який вплели найбарвистіші ромейські стрічки. Привели дівчину до Перунів, аби віддати в жони громовержцеві.

Увесь Родень ішов за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба теж.

Та ось задрижала земля. Люди попадали навколішки. Лише Поляна стояла горда, як богиня.

У золотому осяянні, з пучком вогняних стріл у руці з'явився Перун. Вигляд мав наймогутнішого богатиря. Молодецькі сріблясті вуса спадали аж на його могутні плечі. В очах – огненний зблиск. Мужнє обличчя відсвічує міддю. Горіли золоті кучері на голові.

Усміхаючись, Бог-красень почав наближатися до Поляни.

- Прощай, кохана моя Полю! – скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткий мисливський меч і встромив собі в серце.

Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула Поля.

Спохмурнів Перун.

- Ні, не хочу, щоб на шлюбі моєму замість меду кров лилася. Хай же ти, прегарна Поляно, нікому не дістанешся! – прорік громовержець і змахнув своїми стрілами.

Сильніше від Хорса сяйнули блискавки, вдарив страшний грім.

У неймовірному страхові люди припали до землі. А коли підвели голови, то не побачили красуні Полі. Замість неї стояло дивовижне дерево – високе й тонке та струнке, як дівчина.

topolya1- То наша Поляна! – закричав хтось з родіїв, показуючи рукою на дерево.

- То Поля, – відгукнулися інші.

- Що то за дерево? – допитувалися задні.

- Тополя, – відповіли їм.

Так і пристала до дерева назва – тополя, що поширилася по всій землі полянській.

А Перун за мить злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу живої води. Бризнув на лице мертвому Стрибі, й ожив юнак.

- Будь моїм побратимом, Стрибо! – сказав Перун. – Адже обоє ми осиротіли баз нашої Полі. Чи готовий на це?

- Готовий! – твердо мовиви Стриба.

Вони претворилися у соколів і полетіли до Вирію, де живуть Боги. Там Перун зірвав з вічного дерева молодильне яблуко і дав з'їсти Стрибі, який одразу став невмирущим. Тоді попросив у всемогутнього діда свого Рода міцні крильця для побратима й прикріпив їх до ніг Стриби. І благословив Род, аби Стриба став Стрибогом – володарем вітрів.

Відтоді нерозлучні – Перун і Стрибог.

Стриба щодуху дме, ганяє хмари по світу, а Перун їх разпанахує стрілами, пускаючи життєдайний дощ на землю в потрібному місці. Творять вони добро: без вітру й без дощу немає життя на землі. Так і ідуть вони пліч о пліч, що інколи люди думають, що Стрибог то друге ім'я Перуна.

Тільки серце Перуна знову закам'яніло. Не злюбив він жінок. Остерігається дівчат. Суворо заборонено тепер жінці з'являтися в пущі громовержця – Перунах.

Та поляни хотіли якось задобрити грізного Бога. Згадали вони про Додолу, що красою не поступалася Поляні. Також одягли її, як наречену і повели до Перунів. Стали гукати громовержця, аби він узяв собі у жони рідну сестру Поляни, а за це дав дощу, який так потрібен зараз. Почув Перун голоси полян, глянув на землю, уздрів чарівну Додолу. Дуже гарна дівчина. Але Перун уже мав кам'яне серце, що цього разу не розтопилося. Всміхнувся він журно й мовив з неба трубним голосом:

- Дякую поляни мої, за наречену. Гарна дівчина. Годиться мені в наречені. За неї посилаю вам рясний дощ на поля й ліси ваші. А Додолу віддайте за найкращого, наймогутнішого юнака, що переможе на змагах.

Відтоді щовесни кожне городище чи селище на землі полянській готує Перунові наречену – свою Додолу, обираючи для цього найвродливішу дівчину. Виводять волхви її за село і просять Перуна взяти її в жони, а за те дати їм дощу, бо надто вже спрагла земля. Громовержець не бере в жони Додолу, зате надсилає полянам важкі хмари з дощем. А Додола віддається за кращого парубка. Тому буяє країна Оратанія щедрими врожаями жита, ячменю, проса. Тому виростаюь тут русини-богатирі.

Відтоді розводять поляни й тополю – красиве дерево, що полюбилося і ромеям, і навіть персам та філістимлянам, бо приїздять і випрошують саджанці та насіння на розплід.

А росте тополя в Оратанії лише для жертовних вогнищ. Так хочуть у Вирії. І Перун теж. Тож горить і горить красуня Поляна в полум'ї, знову і знову приносячи себе в жертву Перунові за рід свій.


За мотивами С. Плачинда “Київські фрески”

 

Контакти

З питань організації навчань:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Святослав : (+38) 095-577-7084 
  • Вітер : (+38) 050-382-0842

З питань щодо роботи сайту та форуму:

  • Email : Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Інформація

ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ
На сайті 142 гостей та користувачі відсутні
Перегляди статей
2158284